Здолбунівська центральна районна
БІБЛІОТЕКА

Найпопулярніші
книги місяця


Images view

Ми в соцмережах






Здолбунівська-Центральна-Районна Бібліотека
Мізоцька міська бібліотека
Здолбунівська міська бібліотека
Публічно-Шкільна-Бібліотека с.Дермань-Перша
Публічна бібліотека села Здовбиця
Дитяча бібліотека для дітей та юнацтва
Публічно-Шкільна-Бібліотека села Миротин
Публічно-Шкільна-Бібліотека села Миротин
Публічно-Шкільна-Бібліотека села Спасів
Публічно-Шкільна-Бібліотека села Івачків
Публічно-Шкільна-Бібліотека села Стара Мощаниця
Публічно-Шкільна-Бібліотека села Нова Мощаниця
Публічно-Шкільна-Бібліотека села Кунин
Публічна бібліотека села Богдашів
Публічно-шкільна бібліотека с. Глинськ
Копитківська бібліотека
Новомильська сільська бібліотека
Публічна бібліотека села Стеблівка
Уїздецька публічно-шкільна бібліотека
Півченська публічно-шкільна бібліотека
Публічно шкільна бібліотека села Буща
Публічно-шкільна бібліотека села Гільча Друга


ПШБ с. Дермань Перша
Мізоцька міська бібліотека-філія
Здолбунівська ЦСПШБ
Спасівська ПШБ

Мальовнича
Здолбунівщина



Періодика



Періодичні видання
бібліотеки


Позитив


Креативний буктрейлер
до книги "Гаррі Поттер
і філосовський камінь"


Пошук по сайту
 
Сторінки
Віртуальні виставки
Олесь Гончар


images/gonchar/001.gif

images/gonchar/002.gif

images/gonchar/003.jpg
(1918-1995)

"Жити варто так, щоб на цьому
чудесному шляху не
побільшувати страждання
і печалі світу, а усмішкою
вітати його безмежну
радість і таїну..."
Уільям Сароян

Видатних митців, що досягли вершин творчості, зробили великий внесок в історію, культуру рідного народу або й усього людства, часом називають за їхніми найвідомішими творами чи образами, в яких найяскравіше втілені їхні ідеали, найглибше розкрита їх людська й мистецька сутність: Тараса Шевченка – Кобзарем, Івана Франка – Каменярем, Максима Горького – Буревісником, Андрія Малишка – Сурмачем. Олеся Гончара можна по праву назвати Прапороносцем. Адже він завжди – на правому фланзі, в гущі подій, за справедливість, за мир, за добро людям. Чи то навчаючись в університеті, чи боронячи Вітчизну в лавах добровольців-студбатівців, чи створюючи свої талановиті книги…
Олесь Гончар – видатний письменник, великий майстер слова, чиї твори вже сьогодні заслужено вважаються радянською класикою. Як і всьому "поколінню Брянських" – тим, кому на початок війни було десь 20-25 років. Гончару судилося в житті пройти важкими фронтовими шляхами, зазнати й гіркоти відступу та поразок, і біль втрат, і радість Перемоги. Трудом і зусиллями цього покоління підвелася Вітчизна з руїн, утвердила мир на землі, скорила атом, послала своїх синів у Космос. Шлях Олеся Гончара – типовий для цього покоління.
Олесь Гончар по праву назвали великим Українцем, совістю нації, подвижником її духовного відродження.
Шанувальникам творчості письменника добре знані його художні твори – від прославлених "Прапороносців" до книги-спогаду "Далекі вогнища". Відома і його багатогранна злободенна публіцистика, яка ввібрала в себе думки про українське духовне відродження, про видатні постаті нашої культури, про все, що хвилювало, тривожило його.
Народився Олесь (Олександр) Терентійович Гончар 3 квітня 1918 року в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області у сім’ї робітників Терентія Сидоровича і Тетяни Гаврилівни; батько перед війною працював у приміському колгоспі (де й загинув від німецької авіабомби), мати – на заводі металевих виробів.

images/gonchar/004.jpg
Батьки письменника Терентій Сидорович і Тетяна Гаврилівна та сестра Олександра

У 1921 році померла матір Олександра, хлопець переїхав до бабусі та дідуся (батьків матері), з 1925 року вчився в рідному селі, потім у с.Горішках. У 1933 році – після закінчення семирічної школи в с.Бреусівка Козельщинського району працював у редакції районної газети "Розгорнутим фронтом" (с.Козельщина).

images/gonchar/005.JPG
У цьому будинкові народився Олесь Гончар, тут він осягав університетські науки, сюди приїхав 1947-го зі столиці повідомити родичів, що "став письменником"

Протягом 1933-1937 років О.Гончар навчався в Харківському технікумі журналістики ім. М.Островського; по закінченні недовго працював учителем у с.Мануйлівка, потім в обласній газеті "Ленінська зміна". Саме тоді він писав перші оповідання і повісті (найбільш відомими з них є "Черешні цвітуть" та "Іван Мостовий"). У 1936 році почалася громадянська війна в Іспанії, і Олесь намагався домогтися того, щоб його відправили добровольцем на фронт. І це таки сталося – тільки в страшному 1941 році.

images/gonchar/006.jpg
Хата-музей Олеся Гончара в селі Суха Кобеляцького району Полтавської області

У 1938 році молодий письменник вирішив продовжити навчання і вступив до Харківського державного університету. Коли розпочалася війна, вчорашній студент узяв до рук зброю. Гончар був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї; звичайно, що на передовій писати не було часу. Але іноді Олесь встигав занотувати олівцем у блокноті, який завжди носив з собою, римовані рядки. Він сам називав їх "конспектами почуттів". У ті роки народилися герої "Атаки", "Братів", "Думи про Батьківщину", інших новел і романів письменника; написав поезії (видані 1985 року окремою книгою "Фронтові поезії"). Нагороджений орденами "Слави" і "Червоної Зірки", трьома медалями "За відвагу", медаллю "За оборону Києва".

images/gonchar/007.jpg
Олесь Гончар – студент Дніпропетровського університету

У 1945 році О.Гончар демобілізувався з армії, оселився у старшої сестри в Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровський університет у 1946 році, працював асистентом кафедри української літератури цього університету, переїхав до Києва, вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка АН України, почав професійну літературну діяльність, в журналі "Україна" надрукував романтичне оповідання "Модри Камінь".

images/gonchar/008.jpg
Олесь Гончар серед однополчан

Протягом 1946-1947 рр. О.Гончар написав романи "Альпи", "Голубий Дунай" (Державна премія СРСР, 1948 р.), "Злата Прага" (Державна премія СРСР, 1949 р.), які склали трилогію "Прапороносці", вперше опубліковану в журналі "Вітчизна".

images/gonchar/009.jpg
Гвардії старший сержант мінометної роти

У 1947-1959 роках вийшла його повість "Земля гуде", збірки оповідань "Новели", "Весна за Маврою", "Південь", "Чарикомиші", "Мама з Верховини" та ін., повісті "Микита Братусь" (1951 р.), "Щоб світився вогник", роман-дилогія "Таврія" (1952 р.), "Перекоп" (1957 р.), книгу нарисів "Зустрічі з друзями" (1950, про Чехословаччину), "Китай зблизька" (1951 р.).

images/gonchar/010.jpg
Олесь Гончар в робочому кабінеті

У 1959-1971 роках Олесь Гончар є головою правління Спілки Письменників України, у 1959-1986 роках – секретарем правління Спілки письменників СРСР; депутат Верховної Ради СРСР та УРСР.

images/gonchar/011.jpg
Олесь Гончар з дружиною Валентиною і донькою Людмилою біля Троїцького собору

Роман "Людина і зброя"(1960 р.) отримав Державну премію УРСР ім. Т.Г.Шевченка 1962 року.

images/gonchar/012.jpg
Олесь Гончар біля пам’ятника Миколі Леонтовичу в Тульчині

У 1961 році вийшла книга нарисів "Японські етюди", у 1963 році – роман у новелах "Тронка" (Ленінська премія, 1964 р.).

images/gonchar/013.jpg
Олесь Гончар і Павло Тичина

У 1966 році на V з’їзді письменників України Олесь Гончар виступив з доповіддю "Думаймо про велике". У 1968 році опублікований роман "Собор".

images/gonchar/014.jpg
Олесь Гончар і Платон Воронько

Протягом 1970-1976 років письменник створив твори: роман "Циклон" (1970 р.), збірник статей "Про наше письменство" (1972 р.), повість "Бригантина" (1973 р.), роман "Берег любові" (1976 р.).

images/gonchar/015.jpg
Олесь і Валентина Гончарі на урочистому вечорі з нагоди 150-річчя від дня народження Льва Толстого. Київ, Державна опера ім. Т.Г.Шевченка, 1978 р.

У 1973 році він очолив Український республіканський комітет Захисту миру, став членом Всесвітньої Ради Миру.

images/gonchar/016.jpg
Олесь Гончар із сином Юрієм. Одеса

У 1978 році Олеся Терентійовича Гончара обрано академіком АН УРСР, присуджено звання Героя Соціалістичної праці. Роман О.Гончара "Твоя зоря" (1980 р.) отримав Державну премію 1982 року, вийшов збірник статей "Письменницькі роздуми" (1980 р.). У 1986 році опубліковані повість "Далекі вогнища", новели "Корида", "Чорний яр", "Двоє в ночі", повість "Спогад про океан". Олесь Гончар у 1990 році вийшов з КПРС (вступив 1946 р.). У 1991 році опубліковано збірник статей "Чим живемо. На шляхах до українського Відродження". У 1992 році Олеся Гончару присвоєно почесний ступінь доктора Альбертського університету (Канада). У 1993 році Міжнародний біографічний центр у Кембриджі (Англія) визнав О.Гончара "Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років".

images/gonchar/017.jpg
Олесь Гончар, його онука Леся і поет Станіслав Реп’ях біля пам’ятника Михайлові Коцюбинському. Чернігів, 1977 р.

Робота над "Прапороносцями" тривала три повоєнних роки. В цей час, правда, Олесь Гончар публікує ще кілька новел і повість "Земля гуде", завершує навчання в вузі (Дніпропетровський університет, 1946), але головним підсумком цих років стає трилогія "Прапороносці". На сторінках журналу "Вітчизна", а згодом і окремим виданням з’явилися всі три частини роману ("Альпи", 1946; "Голубий Дунай", 1947; "Злата Прага", 1948). Високу оцінку творові, відзначеному двома Державними преміями СРСР, дали тоді Ю.Яновський, П.Тичина, О.Фадєєв, Остап Вишня.

images/gonchar/018.jpg
Олесь і Валентина Гончарі в Карпатах

Після завершення роботи над трилогією "Прапороносці" героїка війни і далі хвилювала митця. В кінці 40-х і на початку 50-х років він пише низку новел ("Модри Камень", "Весна за Моравою", "Ілонка", "Гори співають", "Усман та Марта" й ін.), багато в чому суголосних з "Прапороносцями". У написаній тоді ж документальній в основі своїй повісті "Земля гуде" зображено діяльність молодіжної підпільної організації "Нескорена Полтавчанка", очолюваної комсомолкою Лялею Убийвовк.

images/gonchar/019.jpg
Олесь Гончар у Чернігові

Видані протягом 50-х років книги новел "Південь" (1951), "Дорога за хмари" (1953), "Чари-комиші" (1958), повісті "Микита Братусь" (1951) і "Щоб світився вогник" (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія "Таврія" (1952) і "Перекоп" (1957) – історико-революційній проблематиці.

images/gonchar/020.jpg
Олесь Гончар в селищі Айвазовське в Криму

Якісна новизна романів "Людина і зброя" (1960) та "Циклон" (1970) полягала в тому, що акцент у них зроблено на найсокровенніших питаннях життя і смерті людини, на проблемах незнищенності її.

images/gonchar/021.jpg
Олесь Гончар, Олексій Коломієць і Валентина Гончар. Дубулти, Латвія, 1976 р.

Свіжість погляду на світ, незвичайну заглибленість у життя продемонстрував автор "Прапороносців" у нових своїх творах, що з’явилися протягом 60–70-х років. Серед них – романи "Тронка" (1963), "Собор" (1968), "Берег любові" (1976), "Твоя зоря" (1980), повість "Бригантина" (1972), новели "Кресафт" (1963), "На косі" (1966), "Під далекими соснами" (1970), "Пізнє прозріння" (1974) та ін.

images/gonchar/022.jpg
Зустріч з читачами

images/gonchar/023.jpg
Олесь Гончар, Іван Драч, Віктор Коптілов, Сава Голованівський, Микола Бажан. Конча-Озерна, 1981 р.

Працю на ниві художньої прози Олесь Гончар постійно поєднує з літературно-критичною творчістю. Почавши ще в студентські роки з досліджень поетики М.Коцюбинського і В.Стефаника, він згодом створив десятки статей, які вже публікувалися в трьох окремих книгах ("Про наше письменство", 1972; "О тех, кто дорог", 1978; "Письменницькі роздуми", 1980) та входили частково до шеститомного зібрання творів письменника.

images/gonchar/024.jpg
Олесь Гончар на Форумі Миру в Парижі

Твори О.Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.

images/gonchar/025.jpg
Олесь Гончар з юними скрипалями Наталкою Артемоновою, Рейнбов Фогт, 7 травня 1987 р.

Був знаним літературознавцем, культурологом, критиком, небайдуже ставився до тих політичних процесів, що відбувалися в суспільстві. Його пристрасний, схвильований голос на повну силу зазвучав з трибун різноманітних демократичних з’їздів в останні роки життя.

images/gonchar/026.jpg
Олесь Гончар і Назим Хікмет

Це було своєрідним благословенням землякам побудувати омріяну сотнями поколінь попередників незалежну державу, вибороти собі право гідно називатися нацією. Тому так боляче була сприйнята українським народом його смерть.

images/gonchar/027.jpg
Олесь Гончар на дачі в Кончі-Озерній. Травень, 1995 р. Останнє прижиттєве фото

Помер О.Гончар 16 липня 1995 року, похований у Києві на Байковому кладовищі.
У 2005 році Президент України присвоїв Олеся Гончару звання Герой України (посмертно).

images/gonchar/028.gif

images/gonchar/029.jpg

Гончар О.Т. Твори: У 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001.
Зібрання творів О.Т.Гончара в 12-и томах – це найповніше видання спадщини письменника, в якому друкуються романи, повісті, щоденники та листування, яке вдалося зібрати на час його виходу в світ. У першому томі подається трилогія "Прапороносці", текст якої автор допрацьовував навіть в останній рік свого життя, а також поетичні твори, написані переважно у роки війни, які частково виходили окремою книжечкою "Фронтові поезії" та повністю друкувалися у збірці "Поетичний пунктир походу".

images/gonchar/030.jpg

Гончар О.Т. Твори: В 7-и томах. – К.: Дніпро, 1987.

images/gonchar/031.jpg

Олесь Гончар. Твори: В 6-и томах. – К.: Дніпро, 1978.

images/gonchar/032.jpg

Гончар О.Т. Щоденники: У 3-х томах: Т. 1 (1943-1967) / Упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу та передм. В.Д.Гончар., [Худож. оформ. М.С.Пшінки]. – К.: Веселка, 2002. – 455 с., іл.
Перший том "Щоденників" видатного письменника, фронтовика, громадського діяча Олеся Гончара охоплює значний часовий період – з 1943 року по 1967 рік, період, коли вже були написані романи "Прапороносці" і "Собор", період, коли прийшли світова слава і всенародне визнання та любов.
Гончар О.Т. Щоденники: У 3-х томах: Т. 2 (1968-1983) / Упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу та передм. В.Д.Гончар., [Худож. оформ. М.С.Пшінки]. – К.: Веселка, 2003. – 607 с., іл.
До другого тому "Щоденників" Олеся Гончара ввійшли записи, що охоплюють період з 1968 по 1983 роки, – час найбільшого "розквіту" тоталітаризму в нашій державі. Тиск тоталітаризму Олесь Гончар відчув на собі в повній мірі: після публікації роману "Собор" – виклику режимові – розпочалася ганебна "соборна кампанія" цькувань, принижень, що розтяглася на довгі роки.
Гончар О.Т. Щоденники: У 3-х томах: Т. 3 (1984-1995) / Упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу та передм. В.Д.Гончар., [Худож. оформ. М.С.Пшінки]. – К.: Веселка, 2004. – 606 с., іл.
До третього, останнього, тому "Щоденників" увійшли записи, зроблені за останні десятиріччя життя письменника – 1984-1995 роки. Зі сторінок "Щоденника" Олесь Гончар постає перед читачем активним політичним і культурним діячем, глибоким філософом, тонким психологом. Незважаючи на поважний вік, хвороби – його дух молодий, думки свіжі, сповнені нових ідей і сподівань.

Визнання до Олеся Гончара прийшло з першими твором. Вчорашній фронтовик, за плечима нема й тридцяти, опубліковано лише початок трилогії "Прапороносці" – і раптом критика заговорила про нього як про зрілого художника. Державні премії за романи "Прапороносці", "Людина і зброя", "Тронка" і загальне визнання, здавалось би, мали гарантувати письменнику недоторканність і цілковите благополуччя в житті й творчості. Але коли з’явився його роман "Собор", від того "офіційного" благополуччя не залишилося й сліду: письменника було піддано вульгарній критиці, організовано проти нього компанію ідеологічного шельмування, а сам роман – вилучено з літературного процесу на двадцять років.

images/gonchar/033.jpg

Гончар О. Твори: В 2-х т. – К.: Наукова думка, 1993. – (Б-ка укр. літ.)

У 1996 році, працюючи над "Собором", О.Гончар виступив на V з’їзді письменників України з доповіддю "Думаймо про велике", в якій порушив багато болючих тем: збереження історичної пам’яті, незадовільний стан вивчення української мови в Україні, проблеми освіти й тогочасного розвитку українського мистецтва, необхідність дбайливого ставлення до природи, загроза екологічних катастроф, повернення із забуття творів П.Куліша, В.Винниченка, Б.-І.Антонича. Тепер нас дивує, що у цьому виступі було "крамольного". Проте в країні "процвітаючого соціалізму" насправді треба було мати неабияку громадянську мужність, щоб говорити про якісь проблеми. У 1964 році помінялося вище партійне керівництво держави: Хрущова замінив Брежнєв, "свобода" для українських митців закінчилася, почались масові арешти інакомислячих (тобто усіх, хто не прославляв, а "очорнював" радянську дійсність, був, за визначенням владних структур – "буржуазним націоналістом"). Це були часи, коли вдома говорили одне, а серед людей інше; шпигунство, доноси, конформізм, почесті і залякування – неповний перелік того, що потім назвуть "застійними явищами" і що особливо буде процвітати в 70-80 роках.

images/gonchar/034.jpg

Гончар О. Вибрані твори. – К.: "Сакцент Плюс", 2004. – 512 с.

У 1986 році в інтерв’ю журналу "Радуга" Гончар так пояснив виникнення задуму свого роману: "Хотілося сказати слово на захист того, що було виплекане творчим генієм народу. Було бажання також сказати про такі негативні явища, як пустодзвонство, кар’єризм, нехтування народною мораллю". "Собор" дратував партійну верхівку тим, що це був гостропроблемний твір, перейнятий аналітичним критичним пафосом, спрямованим проти серйозних суспільних вад і, нарешті, тим, що це був роман з виразно відчутними національно-патріотичними мотивами (це було найбільшою крамолою для охоронців імперії).

images/gonchar/035.jpg

Гончар О. Прапороносці. – К.: Сакцент Плюс, 2005. – 416 с.
Гончар О.Т. Прапороносці: Трилогія. – К.: Дніпро, 1987. – 471 с., іл. (Шкільна бібліотека)

Для Олеся Гончара 1968 рік був ювілейним: 3-го квітня йому виповнювалося 50. У січні в журналі "Вітчизна" вперше опубліковано "Собор", у лютому він з’явився у видавництві "Дніпро" в серії "Романи й повісті", а от третє, вже книжкове видання, – у "Радянському письменнику" – спіткала сумна доля: із запланованих 115 тисяч видруковано лише 25, тираж був "арештований" у Львові й до читачів майже не дійшов. Чи міг письменник передбачити, яка сумна доля спіткає його книгу? Перші відгуки на роман були позитивні: М.Малиновська, Л.Новиченко, С.Шаховський високо оцінили новий твір Олеся Гончара, відзначили його велике інтелектуальне наповнення, пошуковий, дискусійний план, гостру проблемність і полемічність. Листа надіслав Гончареві й Григір Тютюнник: "Щойно прочитав "Собор":
"Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота наша ретроградна гидь, упізнавши сама себе; яке невдоволення Вам висловлять і, звичайно ж, вишепчуть на вушко начальству ображені, старі й новітні екстремістські жеребчики, що граються у вождиків, поза як дозволено і навіть "поощряється"; як незручно почуватимуть себе "обдаровані хлопчики", що шукають собі зручненького, з грошиками, затишку в українській літературі і посміхаються при слові "громадянин" так, ніби все на світі збагнули, знайшли йому ціну".
Григір Тютюнник мав рацію: після позитивних відгуків у пресі впродовж січня-березня 1968 року для Олеся Гончара настала чорна смуга.

images/gonchar/036.jpg

Гончар О. Людина і зброя. – К.: Сакцент Плюс, 2005. – 317 с.
Гончар О.Т. Людина і зброя: Роман. – К.: Укр. письменник, 1994. – 287 с. – (Шк. б-ка)
Гончар О. Людина і зброя. Роман. – Молодь, 1980. – 336 с. – (Шк. б-ка)

У квітні почалася планомірна компанія публічного шельмування "Собору". У пресі з’явилися організовані відгуки "анонімних читачів", які роман рішуче засуджували, навіть не гортаючи його сторінок. Тих, хто позитивно оцінював роман, чекали утиски, звільнення з роботи, залякування. Сумну роль у цій компанії зіграв перший секретар Дніпропетровського обкому партії О.Ватченко (друг Брежнєва), який з подачі своїх підлеглих впізнав себе в образі Володьки Лободи, адже він також "здав" свого батька до будинку для престарілих. До того ж собор, описаний у романі, був дуже схожий на Новомосковський храм у Дніпропетровську. Обуренню високого чиновника не було меж, і Ватченко, заручившись підтримкою "зверху", почав діяти. У Києві на Пленумі ЦК КПУ Ватченко звинувачував автора роману в тому, що він "очорнив радянську дійсність, спрямував зміст "Собору" проти людей праці", по наклепницькому показав "духовні риси" трудівників, отже, загалом роман "ідейно порочний, шкідливий, пасквільний". Цькування розпочалося... На підтримку Олеся Гончара в "Литературной газете" М.Бажан опублікував статтю "У повній силі росту", в якій назвав "Собор" великим успіхом прозаїка, значним, глибоким, багатоплановим твором: Його герої – в більшості своїй хороші, добрі, чесні – живуть зовсім не в якійсь вигаданій, декоративній ідилічності, не в атмосфері постійно накачуваного, наче вода насосом, оптимізму, а в тій складності людського життя наших днів, яка примушує звучати всю клавіатуру почуттів не лише на мажорний лад..." Проте механізм розправи з Олесем Гончарем і його романом було запущено, і згодом з’являються "розгромні" статті академіка Шамоти, Федя і їм подібних. Це привернуло ще більше уваги до опальної книги, тисячі читачів надсилали Гончареві листи підтримки. Тоді влада вдалася до замовчування: твір було офіційно заборонено, вилучено з бібліотек та книгарень, не допущено запланованого російського перекладу для всесоюзного читача. Тільки через 20 довгих літ повернувся "Собор" в літературний обіг. В 1987 році його було перекладено російською мовою, а згодом вийшли нові видання й українською. Так цей "багатостраждальний" твір увійшов у літературний процес 60-х і 80-х років.

Любов і віра, й непоборність –
Одного кореня й стебла,
І вашої душі соборність
Шевченкового джерела.
Сльоту, спекоту й завірюху
Зазнав наш рід з усіх доріг...
Собор душі і думки, й духу
Беріг нас вічно – і зберіг.


images/gonchar/037.jpg

Гончар О. Тронка. Собор. – К.: Сакцент Плюс, 2005. – 542 с.
Гончар О. Собор: Роман. – К.: Веселка, 1992. – 286 с., іл. – (Шк. б-ка).
Гончар О. Собор: Роман. – К.: Дніпро, 1989. – 270 с.
Гончар О. Собор: Роман. – Торонто, Канада: "Нові дні", 1968. – 240 с.

Візитною карткою кожного літературного твору є його назва. З одного боку, наскрізний образ роману – собор – напівзруйнована пам’ятка козацької архітектури 18 століття, з іншого, собор – символ історичної пам’яті народу, духовності, краси, гармонії, зв’язку поколінь, критерій гідності людського життя, символ самої України, яка у риштованні обіцянок щасливого майбутнього, розтерзана і спустошена.
У "Соборі" можна назвати кілька образних явищ, що виростають до рівня символу: козацький собор, урочище Скрабне, монумент Титану тощо. Але, найбільш вражаючим стало серед них (і найдратівливішим для офіційної влади) виявився "лободизм". Похідний від персонажа твору Володьки Лободи, він був у саму точку існуючого режиму, бо поєднував властиві йому службовий кар’єризм, владолюбство, цинізм, посягання на людську свободу й багато інших суспільних аморальностей.

images/gonchar/038.jpg

Гончар О. Циклон. Твоя зоря: Романи. – К.: Сакцент Плюс, 2005. – 734 с.
Гончар О.Т. Циклон: Роман. – Ужгород: Карпати, 1981. – 264 с., іл., портр. – (Б-ка "Карпати").

Поет молодості, співець героїзму і високих моральних якостей людини... Таким увійшов у свідомість українських читачів видатний прозаїк, активний громадський діяч Олесь Гончар.
Змужнівши в роки війни, збагатившись неабияким життєвим досвідом, талант молодого письменника розкрився на повну силу вже в першому повоєному творі, що побачив світ у кінці 1946 року. Це була перша частина трилогії "Прапороносці" ("Альпи" (1946); "Голубий Дунай" (1947); "Злата Прага" (1948). Перш ніж написати її, Гончар багато роздумував над долею людей, втягнутих фашизмом у кровопролитну війну, над смислом життя взагалі, над покликанням митця, над історичною місією солдата-визволителя, який не лише визволив свою землю від загарбників, а й приніс свободу народам Європи. Відчуваючи святий обов’язок перед загиблими героями, Олесь Гончар водночас турбувався про те, щоб написане про них було гідне їхнього подвигу, щоб твори про війну були глибоко правдивими, реалістичними.

images/gonchar/039.jpg

Гончар О. Твоя зоря: Роман. – М.: Совет. писатель, 1983. – 308 с.

"Якщо вже братися за перо, – писав Гончар, – то лише для того, щоб прорватися до правди, до зображення війни справжньої, реальної з її стражданнями, кров’ю і потом, з її тяжкою солдатською героїкою".
Творячи "Прапороносці", Олесь Гончар не відступав від цього ні на крок і здобув велику мистецьку перемогу. Твір був насичений тією життєвою правдою, яка була відома тільки безпосередньому учасникові відтворених подій. Глибоко і змістовно патріотичну ідею в історичному сенсі втілюють епіграфи зі "Слова про Ігорів похід", якими розпочинається кожна частина трилогії.
В широкому аспекті розгортається в тексті твору художнє трактування краси вірності, щирих людських почуттів, чистота їх думок та мотиву звільнення людини. Так, про відданість у романі спочатку говориться як про вірність коханій (чи коханому), але поступово ця тема набуває широкого звучання – як вірність товариству, Вітчизні, принципам людяності. Такий же еволюційний шлях проходить у трилогії ідея вільної людини.

images/gonchar/040.jpg

Гончар О. Поетичний пунктир походу: Поезії. – К.: Видавничий центр "Просвіта", 2000. – 120 с.: фот.
Ім’я Олеся Гончара упродовж багатьох років було символом слави і честі української літератури. Воістину життя великих митців не припиняється із їхньою фізичною смертю! І свідченням цього є вперше оприлюднені в цій книзі поезії Олеся Гончара. Це – невідома широкому читацькому загалу, наповнена духовним змістом і спрагою творення житейська фронтова поезія. Вона зафіксувала почуття патріота-українця, які довелося пережити автору на нелегких дорогах війни.

Для автора безцінна свобода кожної людини незалежно від національності, релігійної належності, прапора, під яким вона виступає.
Війна... Війна – це завжди трагедія. Трагедія народу, трагедія людини, трагедія душі...
Горить Вічний вогонь... Горить і вдень, і вночі, і в дощ, і в спеку. Горить біля пам’ятника невідомому солдатові, пам’ятника рядовому війни. Тому рядовому, що побував у самому пеклі, для якого будь-який наказ командира був обов’язковим для виконання.
Вже якось звично стало, звеличувати маршалів, генералів, полковників. А рядові, які вмирали скромно і непомітно, так і після Дня Перемоги ще довго не знали тих почестей і уваги, на які заслуговували і які треба було б їм надати.
Найбільше болить душа за долю рядового солдата у того письменника, котрий сам хоча б деякий час пройшов його дорогами. А Гончар топтав і повз не одну тисячу верств: від Росії до Праги, від рядового до сержанта.

images/gonchar/041.jpg

Гончар О.Т. Письменницькі роздуми. Літературно-критичні статті. – К.: Дніпро, 1980. – 314 с.

Честь і хвала тим офіцерам, що, не ховаючись за спини своїх бійців, першими йшли в атаку, вболівали за кожного свого солдата, за кожне життя. Саме такими офіцерами були герої О.Гончара з роману "Прапороносці": майор Воронцов, лейтенанти Брянський, Черниш, Сагайдак, Сіворцев; проходять над нами рядові війни – Хома Хаєцький, розвідник Козаков, телефоніст Маковій, Гай, Денис і Роман Блаженки, Вася Багіров, Шовкун, Гриша.
"Найкращі воїни, – говорить Брянський, – це вчорашні робітники, шахтарі, комбайнери, трактористи, люди чесних трудових професій. Адже війна – це насамперед робота, найтяжча з усіх відомих людині робіт, без вихідних, без відпусток, по двадцять чотири години на добу".
Таку роботу виконували рядові "Прапороносців". Вони були прості люди, в міру освічені, роботящі, з хороших працьовитих родин. Психологічно правдиво О.Гончар показує, як у битвах ці скромні колгоспники, шахтарі стають бійцями із залізною волею та богатирською силою.
Нитка сповіді Гончара тягнеться від Прута через всю Румунію, через Трансільванські Альпи до Будапешта та "Златої Праги". Роман виділився серед творів про війну тим, що постав живий правдивий образ солдата-визволителя. Розповідь про воїнів мінометної роти гвардійського стрілецького полку переростала в панорамне зображення всесвітньо-історичного подвигу нашого народу.
Пік подвигу рядового солдата виявляється в тому, що розгромивши фашизм на рідній землі, він поспішив на допомогу країнам Європи, приніс визволення її поневоленим фашизмом народам.
Популярність "Прапороносців" на Україні і за рубежем зумовлена насамперед новаторством Олеся Гончара в художньому осмисленні подій Великої Вітчизняної війни. В цій трилогії повно і по-мистецьки глибоко розкриті безсмертний подвиг рядових солдат, безмежний патріотизм і самовідданий героїзм. Український народ хоче жити під чистим і мирним небом.

Зорять з граніту вічні солдати,
Болями їхніми пам’ять живе.


images/gonchar/042.gif


Постійно Олесь Гончар звертався своїм художнім словом до юних читачів. Видав книги оповідань та новел "Дорога за хмари" (1957), "Ілонка" (1972), повість "Бригантина" (1982), вибрані повісті під назвою "Земля гуде" (новели, повісті).

images/gonchar/043.jpg

Гончар О. Ілонка: Оповідання. – К.: Веселка, 1972. – 24 с.
Гончар О. Романові яблука / Малюнки Ганни Журновської. – К.: Веселка, 1986. – 31 с.

images/gonchar/044.jpg

Гончар О.Т. Дорога за хмари: Оповідання / Худож. В.М.Безкаравайний. – К.: Веселка, 1984. – 15 с., іл.
Гончар О. Солов’їна сторожа: Оповідання / Худож. Валерій Сюрха. – К.: Веселка, 1989. – 16 с.

images/gonchar/045.jpg

Гончар О.Т. Модри Камень: Оповідання та повісті / Худож. А.І.Резниченко, В.Я.Савадов. – К.: Веселка, 1989. – 308 с., іл. – (Звитяга).

images/gonchar/046.jpg

Гончар О.Т. Бригантина: Повість, оповідання / Худож.-ілюстратор О.Г.Жуков. – Харків: Фоліо, 2006. – 383 с. – (Українська літ.)
Гончар О. Бригантина: Повість. – К.: Дніпро, 1986. – 208 с. – (Шкіл. бібл.)
Гончар О.Т. Бригантина: Повість: Для серед. шк. віку / Худож. К.В.Штанко. – К.: Веселка, 1992. – 223 с., іл.
Гончар О.Т. Бригантина: Повість – К.: Дніпро, 1984. – 311 с., іл. – (Пед. б-ка Світ в образах)
Гончар О. Бригантина: Повесть. – М.: Худ. литература, 1981. – 264 с.

images/gonchar/047.gif


images/gonchar/048.jpg

Вінок пам’яті Олеся Гончара: Спогади. Хроніки. / Упоряд. В.Д.Гончар, В.Я.П’янов. – К.: Укр. письменник, 1997. – 453 с., іл.

images/gonchar/049.jpg

Слово про Олеся Гончара: Нариси, статті, листи, есе, дослідження (Упоряд. В.Коваль). – К.: Рад. письменник, 1988. – 647 с.

images/gonchar/050.jpg

Погрібний А.Г. Олесь Гончар: Нарис творчості. – К.: Дніпро, 1987. – 242 с., іл. – (Літературний портрет).

images/gonchar/051.jpg

Наєнко М.К. Краса вірності. У творчому світі Олеся Гончара. – К.: Дніпро, 1981. – 216 с.

images/gonchar/052.jpg

Семенчик І.Р. Олесь Гончар – художник слова: Дослідження. – К.: Дніпро, 1986. – 260 с.

images/gonchar/053.jpg

"Прапороносці" Олеся Гончара і зображення людини на війні: Матеріали творчої конференції. Упорядник М.К.Наєнко. – К.: Дніпро, 1985. – 141 с.

images/gonchar/054.jpg

Коваль В.П. "Собор" і навколо собору. – К.: Молодь, 1989. – 272 с.

images/gonchar/055.gif

Бакуменко О. З вогню натхненне слово...: [З фронтових щоденників видатного письменника О.Гончара] // Культура і життя. – 2007. – № 36. – 5 вересня. – с. 3.
Білоцерківець Н. Пам’яті Олеся Гончара // Укр. культура. – 1995. – № 11-12. – с. 10.
Бойко С. Дві незабутні зустрічі: До 85-річчя від дня народження О.Гончара // Урядовий кур’єр. – 2003. – 3 квітня. – с. 4.
Бокий І. Орлина висота О.Гончара // Молодь України. – 1995. – 18 липня.
Вараніца В. Чиста стежина до Собору: Етика, мораль, духовність: Роздуми сучасників // Дивослово. – 2008. – № 1. – с. 23.
Війна і мир Олеся Гончара // Демокр. Україна. – 1995. – 6 травня.
Галич В. Постать Олеся Гончара у контексті постмодернізму//Дивослово.-2005.-№2.-с.55-57.
Гармаш Г. Вічний сонях: [Про творчість укр. письменника О.Гончара] // Слово Просвіти. – 2003. – № 28. – 9-15 липня. – с. 10.
Гнатюк Н. Душа прагне безсмертя: [До відзначення 90-річчя з дня народження Олеся Гончара] // Слово Просвіти. – 2008. – № 14. – с. 9.
Гончар В. Автор творів класичної вартості: [Про творчу співпрацю Григора Тютюнника та Олеся Гончара] // Слово Просвіти. – 2001. – № 36. – 7 грудня.
Гончар В. Із записів на окремих аркушах: Олесь Гончар // Голос України. – 1996. – 2 квітня.
Гончар В. Олесь Гончар: Щоденники (1995): З пам’яті літ // Слово і час. – 2003. – № 4. – с. 63-73.
Гончар В. "Я повен любові..." [Спогади про творчість укр. письменника О.Гончара дружини В.Д.Гончар] // Літературна Україна. – 2008. – № 13. – с. 1, 4.
Гончар В.Д. Сім’я: Опора і надія: [Про творчість укр. письменника Олеся Гончара та до відзначення 90-річчя з дня народження] // Літературна Україна. – 2008. – № 13. – с. 6.
Гончар Л. Олесь Гончар: "Вір усім серцем. І я з твоїм серцем": До 90-річчя письменника планують перевидати його "Щоденник" // Голос України. – 2008. – № 52. – 18 березня. – с. 10-11.
Гончар О. Через роки і відстані: [Фрагменти із "Щоденника" Олеся Гончара] // Культура і життя. – 2008. – № 4. – 23 січня. – с. 2.
Гончар О. Щоденники: (Нові сторінки): [Публікацію підготувала дочка письменника Олеся Гончара Людмила Гончар] // Літературна Україна. – 2008. – № 13. – с. 3.
Гуменний М. Проблема авторської позиції в романах О.Гончара // Дивослово. – 1994. – № 1. – с. 12.
Гуменний М. Хронотоп у романах О.Гончара // Слово і час. – 1993. – № 8. – с. 22.
Дончик В. В ім’я України: До 75-річчя О.Гончара // Укр. мова і л-ра в школі. – 1993. – № 4. – с. 4.
Дригайло В. Люлька дружби: Про взаємовідносини Олеся Гончара та Петра Ребра // Культура і життя. – 2007. – № 23. – 6 червня. – с. 2.
Дроздовський Д. "Живе – хто іскрить!": [Про укр. письм. Олеся Гончара] // Слово Просвіти. – 2006. – № 27. – с. 9.
Жила С. "Меч – то лиш сила, а пісня – то невмирущість": Вивчення новели Олеся Гончара "Фантазія місячної ночі". 8 клас // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – № 11. – с. 21-24.
Зарівчак Р.П. Твори Олеся Гончара – англомовним читачам // Слово і час. – 1991. – № 4. – с. 20.
Зборовський А. Олесь Гончар: "Без культури повноцінної держави не збудувати": [Про вип. 3-х т. щоденників О.Гончара] // Культура і життя. – 2005. – № 38-39. – 5 вересня. – с. 1.
Зобенко М. "Модри камень": 3 квітня – день народження О.Гончара // Літературна Україна. – 2005. – № 13. – с. 7.
Зобенко М. Олесь Гончар: "О, які були розкішні українські вечори!" // Слово Просвіти. – 2003. – № 14. – 28 квітня. – с. 9.
Зобенко М. Провидіння: До 85-річчя від дня народження О.Гончара // Дивослово. – 2003. – № 4. – с. 7-14.
Кванталіані Г. Олесь Гончар і грузинська дійсність: Про грузинсько-українські літературні взаємини ХХ століття // Українське слово. – № 36. – 6-12 вересня. – с. 16.
Кирилюк В. Свято живого слова Олеся Гончара//Літературна Україна.-2005.-№12.-с.1,7
Ковальчук О. Образ війни у прозі Олеся Гончара: Роман "Людина і зброя" // Дивослово. – 2003. – № 5. – с. 46-47.
Ковальчук О. Олесь Гончар – митець сучасний // Дивослово. – 2000. – № 11. – с. 2-3.
Лубківський Р. Благословення від Гончара: Сторінки споминів // Літературна Україна. – 2003. – № 14. – 3 квітня. – с. 3.
Майданська С. Собор без риштування: [Про роман "Собор" Олеся Гончара] // Слово Просвіти. – 2008. – № 14. – с. 9.
Мах П. В обіймах Волині: [Про укр. письменника Олеся Гончара] // Літературна Україна. – 2008. – № 13. – с. 7-8.
Мельничук А. Вічна зоря Олеся Гончара // Демократична Україна. – 1997. – 25 листопада.
Мельничук А. Повій, вітре, на Вкраїну: Про Олеся Гончара // Демократична Україна. – 1997. – 29 листопада.
Міщенко Д. До 85-річчя Олеся Гончара // Слово Просвіти. – 2003. – № 13. – 26 березня. – с. 13.
Наєнко М. Гончар і Шевельов або „Відрізнити золото від імітацій: [Олесь Гончар і Юрій Тевельов – визначні постаті української культури ХХ століття] // Літературна Україна. – 2003. – 4 вересня. – с. 8.
Наєнко М. Життя у мистецтво перейшло: До 75-річчя О.Гончара // Укр. мова і л-ра в школі. – 1993. – № 4. – с. 6.
Наєнко М. Подвижник: Про О.Гончара // Слово і час. – 1993. – № 4. – с. 21.
Наша правда і совість: О.Гончару 75 років // Голос України. – 1993. – 3 квітня.
Нечипоренко М. Гончарі: [Про творчість письменника Олеся Гончара] // Голос України. – 2002. – 13 грудня. – с. 13.
Нечипоренко М. Собор Олеся Гончара // Голос України. – 1997. – 27 лютого.
Оксюта Я. Захисник духовних скарбів: До 90-річчя від дня народження Олеся Гончара // Урядовий кур’єр. – 2008. – № 26. – 9 лютого. – с. 8.
Оксюта Я. Прапор Олеся Гончара: [З фронтового щоденника і солдатських листів видатного письменника, гвардійця й патріота України] // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 51. – с. 13.
Панченко В. Після "Собору": [Олеся Гончара] // Дивослово. – 2007. – № 1. – с. 15-18.
Пащук І. Наш великий сучасник: (Про Олеся Гончара) // Вільне слово. – 1993. – 3 квітня.
Ребро П. Сад цвіте!: Олесь Гончар і Запоріжжя // Літературна Україна. – 2008. – № 13. – с. 4.
Рубан Л. Будівничий соборів наших душ: Учнівська конференція присвячена 90-річчю Олеся Гончара // Дивослово. – 2008. – № 4. – с. 21-28.
Сизоненко О. Востаннє: Про О.Гончара // Молодь України. – 1996. – 16 липня.
Сироїд І. Олесь Гончар – захисник духовних скарбів // Слово Просвіти. – №13. – 2-8 квітня. – 2009. – с. 12-13.
Ситченко А. Два варіанти аналізу оповідання О.Гончара "Кресафт" // Укр. мова і л-ра в школі. – 1993. – № 4. – с. 37.
Собор душі Олеся Гончара: Літературно-музична композиція, присвячена Олесеві Гончару // Дивослово. – 2000. – № 4. – с. 51-55.
Сологуб В. Одухотворені класиком: спогади з моєї юності: [До 90-ліття від дня народження Олеся Гончара] // Урядовий кур’єр. – 2008. – № 62. – 3 квітня. – с. 10.
Солонський А. Під знаком "Собору" // Голос України. – 1995. – 12 серпня.
Сорока П. Мудрість доброти: Нотатки на берегах щоденників Олеся Гончара // Слово Просвіти. – 2004. – № 26. – 24-30 червня. – с. 9.
Сорока П. Творець високого стилю життя // Слово Просвіти. – 2005. – № 10. – с. 8-9.
Степовичка Л. "Я й там вас любитиму..." або зелене свято з Олесем Гончарем // Літературна Україна. – 2006. – № 28. – с. 1, 4.
Тараненко К. До хати Олеся Гончара // Урядовий кур’єр. – 2000. – 23 вересня.
Титан нелюдської сили: Із щоденникових записів [О.Гончара] // Культура і життя. – 2008. – № 11. – 12 березня. – с. 2.
Чабаненко В. Усе найкраще, все найдорожче: мовні питання в щоденникових записах Олеся Гончара // Слово Просвіти. – 2008. – № 13. – с. 9.
Шаповал І. Бережіть собори душ, прагніть задумів глибоких: Ушанували пам’ять Олеся Гончара // Культура і життя. – 2008. – № 17. – 16 квітня. – с. 2.
Шевченко В. Три листочки у вінок Олесю Гончару: Рік Олеся Гончара // Культура і життя. – 2008. – № 15-16. – 9 квітня. – с. 5.
Що ж – вічність? Рух і світло!: 90 років від дня народження Олеся Гончара // Шкільна бібліотека. – 2008. – № 4. – с. 24-25.
Югов Б. Час безсмертя (літературні нотатки з приводу останніх нагород О.Гончара) // Голос України. – 2005. – № 167. – 7 вересня. – с. 8-9.
Як народжувався "Собор" // Урядовий кур’єр. – 1993. – 3 квітня.
Яровий О. Близька зоря Олеся Гончара: [До 90-річчя від дня народження Олеся Гончара] // Слово Просвіти. – 2008. – № 14. – с. 8.
Яровий О. Сяйво українського серця ("Твоя зоря" Олеся Гончара: Перспективи розуміння) // Літературна Україна. – 2008. – № 3. – с. 7.

images/gonchar/056.gif

Сторінки пам’яті Володимира Івасюка. Спогади. Олесь Гончар
Олесь Гончар - "речник національної свідомості"
Тексти творів Олеся Гончара
Тексти творів Олеся Гончара
Литературный Крым - Писатели - Олесь Гончар
ОЛЕСЬ ГОНЧАР - Біографія - Українська література - шкільна програма
Олесь Гончар: молодече обличчя й ... пошарпані нерви
Олеся Гончара не хотели отдавать в школу
Олесь Гончар: життя після життя
Олесь Гончар - Українські пісні
Мистецькі статті. Сторінки письменства. Олесь Гончар

Олесь Гончар – співець народної гідності й гармонійно розвинутої особистості, тому вважає, що енергія, змістовність і краса слова можуть народжуватися лише з енергії, історично-духовної творчості народу. Саме тому він нещадний до проявів зла й неправди, непідкупним у судженнях, коли йдеться про істину, достатньо мужній, щоб сказати народові про його болючі втрати, гіркі уроки, провини за відступи від ідеалу.
О.Гончар – митець, що прагне виразити образ, сутність, тенденції свого неповторного ХХ віку. Він полум’яний публіцист, який прагне стати голосом світу, його совістю, реформатором і заступником. Він повністю виступає за долю, честь і гідність людини, за свободу, збереження природи, за розквіт найціннішого скарбу народу – мови, за право народу бути творцем своєї долі. Олесь Гончар – славний спадкоємець Г.Сковороди і Т.Г.Шевченка, І.Франка і М.Коцюбинського, П.Тичини й О.Довженка.
Олесь Гончар не чекав на своїх героїв, він йшов їм на зустріч, шукав і знаходив у житті: Він весь час у пошуках, у творчих задумах, творить на новому життєвому матеріалі духовний портрет нашого сучасника, що впевнено дивиться в майбутнє.
Письменник вірив у перемогу сили добра, у відродження духовності свого народу, був прапороносцем правди. У могутній пропаганді слова – сенс творчості й громадської діяльності митця. Його ім’я житиме в подальших поколіннях як символ любові до України, її народу, історії, мови, як заклик до соборності і величі високих людських почуттів духовності.

Були ви ніжні і правдиві,
Як хвилі славного Дніпра,
Прапороносцем одержимим
Святої правди і добра.

images/gonchar/057.jpg

Дата публікації: 17.10.2008
Прочитано: 26075 раз
Додатково на дану тему
ГурбиГурби
Іван ФранкоІван Франко
Берестецька битваБерестецька битва
Улас СамчукУлас Самчук
Культура побуту - сила націїКультура побуту - сила нації
Голодомори в УкраїніГолодомори в Україні
Валер’ян ПоліщукВалер’ян Поліщук
Борис ТенБорис Тен
Микола ГогольМикола Гоголь
Марія ПриймаченкоМарія Приймаченко
[ Назад | Початок | Наверх ]

Анонс подій




01.11.2017
Майстер-клас
Зустріч з Іриною Кухар(майстринею народного мистецтва художнього плетіння)

02.11.2017
Книжкова виставка
Найперше було слово (до Дня української писемності та мови)

10.11.2017
Літературно-музична композиція
Наша мова - мова вічної землі (до Дня української писемності та мови)

16.11.2017
Книжкова виставка
Хто вмирає в боротьбі – в серцях живе повіки( до Дня Гідності і Свободи)

21.11.2017
урок мужності
За долю України став Майдан ( до Дня Гідності і Свободи)

24.11.2017
книжкова виставка
Україна пам’ятає – світ визнає (до Дня пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій)

28.11.2017
усний журнал
Голодомор, війна без крові (до Дня пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій)

Шановні користувачі!
Чекаємо Вас у нашій бібліотеці! Якщо ви маєте намір подарувати нам книги - ми готові прийняти Ваш подарунок!!!
Наша адреса:
м.Здолбунів, вул.Шкільна, 39
тел.: (03652) 2-47-12

Бібліотека працює:
щодня з 9.00 до 18.15
вихідний день - субота
санітарний день - останній день місяця


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ


ДО 100-РІЧЧЯ УКРАЇНСЬКОЇ
РЕВОЛЮЦІЇ 1917–1921 РОКІВ

Нові документи


ДО ВІДЗНАЧЕННЯ ДНЯ ЗАХИСН...
Методичні рекомендації
17-жов-2017
60 річниці Великої перемо...
Методичні рекомендації
18-чер-2017
Знайди свою зірку
Електронні краєзнавчі книги
18-чер-2017
Сценарій до Чорнобиля
Методичні рекомендації
18-чер-2017
Сценарій до Крут
Методичні рекомендації
18-чер-2017
Організація туристичних п...
На допомогу навчальному процесу
06-бер-2017
Свято прощання з початков...
На допомогу навчальному процесу
06-бер-2017

Каталог документів

Всього 168 файлів.

Книги ювіляри 2017





Погода



Вул. Шкільна, 39
Тел.: 2-47-12
Працюємо Пн-Пт,Нд
з 9-00 до 18-00
Яндекс.Метрика
Генерація сторінки: 0.035 сек. і 18 запитів до бази даних за 0.002 сек.
Web site engine code is Copyright © 2006 by SLAED CMS. All rights reserved.